«Вступ до ТНМУ просто перевернув моє життя! Це було, як шокова терапія», – згадує нині з усмішкою студент 4 курсу медичного факультету Максим Фік. Та юнак швидко призвичаївся до нового ритму й нині не лише успішно вчиться сам, а й допомагає в цьому іншим, зорганізувавши разом з друзями проєкт «PowerSTEP», що готує до складання іспиту «Крок-1».
– Максим Фік – хто він? Як коротко розказали б про себе?
– Я – простий 20-річний студент-медик. Досить амбітний (усміхається). Займаюся різними проєктами, непогано вчуся. Намагаюся присвячувати себе і музиці, і спорту, і навчанню – словом, розвиваюся у всіх царинах життя.
– Вам вдається гармонійно все це поєднувати?
– Принаймні стараюся. На мою думку, розвиватися в одній сфері неправильно. Розвинену різнобічно людину відразу видно. Скажімо, якщо цікавитимуся лише медициною, а зустріну, наприклад, якогось дизайнера, знайти спільну мову нам буде важко. Якщо ж бути бодай трохи обізнаним у різних царинах, спілкування може стати легшим і конструктивнішим.
– Обираючи з-поміж усіх своїх уподобань, ви все ж вирішили, що майбутня професія буде пов’язана з медициною. Чому?
– Я закінчив Тернопільський навчально-виховний комплекс «ЗОШ І-ІІІ ступенів–медичний ліцей № 15». Оскільки спрямування в нашого ліцею – медицина, то предмети, пов’язані з нею, ми вивчали поглиблено. Біологія, хімія мені дуже подобалися. Навчався я добре, брав активну участь у житті школи: відвідував різні гуртки, грав на гітарі, трохи співав, часто вів усілякі дійства, святкові шкільні лінійки – дуже любив цю справу. Зізнаюся, при виборі професії було досить багато вагань. Але медицина все ж перемогла. Вирішив, що шоу-бізнес – це чудово, та допомагати людям для мене значно краще.
– Що стало крапкою в цих ваганнях?
– У класі 11-ому, десь за пів року до ЗНО, зрозумів, що хочу стати саме медиком. Тоді захопився відомим пластичним хірургом Едгаром Камінським. Мене дуже надихнув його приклад. Окрім того, дивився багато мотиваційних відео щодо самої медицині й, врешті, збагнув, що це моє, зокрема, пластична хірургія.
– Що змінив у вашому звичному житті вступ до ТНМУ?
– Перевернулося все! Передусім тому, що ритм цілком інший. Графік такий щільний – секунда в секунду, багато різного матеріалу, яким нас завантажили чи не з першого заняття, треба все вчити. Це було, як шокова терапія! На щастя, я швидко втягнувся й усе пішло, як належить. Потім сформував власний графік і навіть всі справи наступного дня розписую на аркуші. Це дуже зручно, допомагає зорганізуватися та раціонально використовувати свій час.
– Окрім навчання та захоплення, ви знаходите ще час для участі в університетських проєктах. Яких саме?
– «PowerSTEP» – перший проєкт, який ми зорганізували спільно з моїм одногрупником Андрієм Кондратишиним. Разом з командою однодумців допомагаємо студентам підготуватися до складання ліцензійного іспиту «Крок-1». Вирішили взятися за це на третьому курсі, коли самі почали готуватися до цього екзамену. Готуючись, зрозуміли, що нам потрібно робити це краще, вмотивованіше. Знали, що інші теж не цілком орієнтувалися, як правильно готуватися до «Кроку». Тож в онлайн-режимі почали робити детальний розгляд питань з буклетів тестів, аналізуючи варіанти відповідей та пояснюючи їх, зорганізовували навчальні відеолекції з найважливіших предметних тем, обговорювали проблеми, що трапляються в процесі вивчення, та пошук шляхів їх розв’язання. Вчили інших і водночас вчилися самі. Слухова пам’ять нам дуже допомогла. У результаті гарно склали «Крок-1». Гадаємо, що допомогли й іншим. За нами в чаті стежили понад 600 осіб. Сподіваємося, що нашими поясненнями ми комусь з них допомогли.
Наш проєкт діє й нині. Ми його розвиваємо. Маємо групу, в якій активно спілкуємося зі студентами різних медичних вишів України, зокрема, й нашого, подаємо туди нові тести «Крок-1» з поясненнями й аналізом. Коли будемо на шостому курсі, плануємо перепрофілюватися на «Крок-2», щоб готуватися самим і допомагати іншим.
Щодо інших проєктів, то незабаром плануємо зорганізувати доброчинний ярмарок: хочемо виставити в адміністративному корпусі іграшки та прикраси, які виготовляють пацієнти психоневрологічної лікарні, продати та виторг передати їм. Таким чином показати іншим, що є такі люди, вони потребують розуміння й підтримки.
Останнім часом також відкрив для себе наукову діяльність, зрозумів, що це дуже цікаво. В тандемі з другом почали писати статтю на тему цукрового діабету, шукаємо нову інформацію, потрібну для людей, плануємо опублікувати її в науковому ендокринологічному журналі.
– Які риси, на ваш погляд, повинен мати справжній лікар?
– Гадаю, людина, яка не вміє співчувати, яка дуже корислива, напевно, що не зможе бути справжнім лікарем. Лікар має бути людиною від Бога. Ця фраза дуже поширена й вона правдива. Потрібно хотіти допомагати іншим, жити цією справою, надихатися нею, насолоджуватися. Лише тоді справа приноситиме задоволення, а людина виконуватиме якісно свою роботу. Якщо ж у людини цього всього немає та вона працює винятково за гроші, то це не лікар.
– Які власні риси характеру вам до вподоби і над чим хотіли б попрацювати, щоб вдосконалити себе?
– Лідерство, доброта та перфекціонізм. Так, перфекціонізм вважаю позитивною рисою, особливо в моїй майбутній сфері – пластичній хірургії – він дуже потрібний.
А ось клопоти маю з пунктуальністю (усміхається). У сучасному світі це взагалі найбільша проблема, бо безліч справ і встигати всюди вчасно дуже важко. Якщо ж це ще поєднується з моїм перфекціонізмом – то просто вибухова суміш. Друга риса, яку хотів би відшліфувати, – фанатична відданість роботі. З одного боку, це й добре. Та коли беруся за будь-яку справу, більше ні про не можу думати. Це заважає та забирає надто багато часу. Я можу сидіти над чимось значно довше, ніж потрібно. Іноді треба ставитися до справ трохи легше та простіше.
– Коли буває виснаження, де берете сили?
– Такі моменти трапляються в кожного, я, звісно ж, не виняток. Утім, це не виснаження, а радше емоційне вигорання. Особливо, коли послухаєш новини, де нам постійно твердять, що в нас все погано, а медицина взагалі у жахливому стані. Це трохи тисне. Надто зрідка, але все ж можуть з’являтися думки: а чи справді мені це потрібно та чи все мені вдасться? Та за секунд 10-15 вимітаю весь цей песимізм з голови. Впевнений, що досягну своєї мети та стану хорошим пластичним хірургом. Адже якщо я склав ЗНО без жодного репетитора, вступив у медичний виш, вчуся добре, маю підвищену стипендію й багато друзів, то що мені заважає йти цим шляхом далі?
– У майбутньому бачите себе за кордоном чи в Україні?
– Не знати, чого чекати від цього світу та що буде завтра. Щодо закордону, то перспектив там побувати нині є дуже багато. Важко сказати, куди заведе мене життя. Проте я патріот і наразі планую працювати винятково в Україні, тому що треба підтримувати нашу державу. Не впевнений, чи залишуся в Тернополі, адже люблю активніше життя, більший рух, мене приваблюють великі міста. Можливо, поїду до Києва. До того ж там для пластичної хірургії більше можливостей для розвитку.
– Що порадили б студентам, молодшим за вас?
– Займатися тою справою, якою хочуть, і зрозуміти для себе, чи справді медичний університет – це саме те, що їм потрібно, адже тут треба викладатися максимально. Потрібно віддавати себе цій справі та любити її.
Обов’язково знаходити час для захоплення. Мати захоплення, гуляти, проводити час з друзями, слухати музику, займатися спортом. Розвиватися в різних сферах. Зациклюватися на чомусь одному – нецікаво, банально й у майбутньому це точно не допоможе.
Раджу розписувати власні справи на аркуші, тобто мати розклад, що допоможе раціонально розподілити свій час, аби всюди встигати. Це буде дуже допомагати і в університеті, і взагалі в житті.
Ще одна порада: знайти багато друзів, з якими можна започаткувати якісь цікаві проєкти, подорожувати, розвиватися, адже без підтримки важко.
І останнє – не боятися говорити. Розширювати коло знайомих, спілкуватися з журналістами (усміхається), розказувати про своє життя, ділитися власним досвідом, бо, можливо, це комусь дуже допоможе.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА